Справді, проникливе й глибоке мецо-сопрано цієї співачки відразу захоплює слухачів. Бо вона належить до тих виконавців, творчість яких по-справжньому хвилює. У свій час доля звела її з народною артисткою України Ларисою Остапенко — видатною співачкою, дружиною відомого композитора Олександра Білаша. Лариса Іванівна скаже: «Хотіла б, аби мої сподівання на ваше місце в мистецтві з часом виправдались! Ви — моє продовження у філармонії»» Так і склалося: сьогодні Руслана Якобінчук — провідна солістка Національної філармонії України. Днями указом Президента їй присвоєно почесне звання заслуженої артистки України.

Спілкувалася НАТАЛКА КАПУСТЯНСЬКА

 — Пані Руслано, насамперед вітаю я ВАС вітаю з відзнакою. Коли ж ВИ для себе вирішили, що будете артисткою?

 — Із раннього дитинства я дуже любила співати і завжди уявляла себе співачкою. Якось ми з мамою поїхали відпочивати на Чорне море і там випадково зустріли одну нашу знайому, яка попросила мене щось виконати. Я почала співати з улюблених мультфільмів голосом лисиці, зайчика. І та знайома сказала тоді, що мені треба обов’язково поступати в музичне училище, бо, мовляв, є для цього хороші дані. І вже десь у сьомому класі батьки купили мені фортепіано, запросили викладача і я за півроку пройшла з ним всю музичну грамоту, яку вивчають в школі 5-7 років. Ну а після цього, вже без проблем, поступила до Рівненського музичного училища на диригентсько-хоровий відділ.

 Утім, через два роки я зрозуміла, що диригентом ніколи не буду, бо не моє покликання. Мені хотілося співати. І тому разом із моїм педагогом Галиною Куцовою поїхали до Львівського музичного училища. І там мене взяли на вокальний факультет, причому одразу на третій курс. Звісно, я була щаслива… Моїм викладачем був Анатолій Гром, який свого часу співав на сцені Кишинівського оперного театру. Звичайно ж , він учив мене насамперед оперному репертуару, ми працювали також над старовинними романсами, українськими народними піснями. Навіть молдавський твір виконувала.

 — Тепер зрозуміло, чому у Вашому репертуарі є пісня «Молдаваночка», яку поцінували слухачі.

 — Справді, ця пісня чудова, на вірші Дмитра Павличка, музику до неї написав Олександ Білаш.

 — До речі, багато пісень Олександра Білаша є і у вашому репертуарі. Як ви познайомилися з творчістю класика?

 — Я виростала на піснях Олександра Білаша. А моїм педагогом у консерваторії стала Лариса Остапенко — дружина композитора. Спочатку мені хотілосяспівати оперні арії, скажімо, Кармен. Але Лариса Іванівна переконала мене, що починати треба зі старовинних арій, романсів, і пісенного репертуару. У мене був, як на мій погляд, досить вдалийвиступ на третьому курсінавчання, про це також казала і Лариса Іванівна. Я тоді виконувала арію Вані з опери «Іван Сусанін» Михайла Глінкиі пісню Олександра Білаша на вірші Дмитра Павличка «Пролітають літа».

 — А Олександр Іванович чув у Вашому виконанні свої твори?

 — Звичайно чув. Якось мене з ще однією студенткою Лариса Іванівна запросила до себе додому, щоб нас послухав Олександр Іванович. Пам’ятаю, як я тоді хвилювалася, бо співала живому класику пісні. Але дуже раділа, що моє виконання торкнулося, як зізнався композитор, його душі. Взагалі, коли Лариса Іванівна показувала нам якусь пісню, у неї зажди тремтіла сльоза. Те ж саме було і на її концертах, бо співала Лариса Остапенко від душі і щирого серця. Саме такому виконанню вона вчила і своїх учнів.

 Я вдячна долі, що потрапила у клас Лариси Іванівни. Вона свого часу подарувала мені збірник своїх улюблених творів, який підписала так: «Руслано, хотілося б, щоб мої сподівання на ваше місце в мистецтві з часом виправдались».

 Ви знаєте мені з нею було легко… Навіть дехто із колег казав, що я дуже схожа на Ларису Остапенко: як за тембром голосу, так і зовні. І тут нічого дивного нема, бо ми стільки років були разом. Я ж займалась з Ларисою Іванівною і після закінчення консерваторії. Воан мене запрошувала до себе, і ми продовжували працювати і над голосом, і над репертуаром.

 — До речі, щодо репертуару, хто Вам допомагаж його підбирати?

 — У студентські роки правильно складати репертуар мене вчила мій педагог, професор Національної музичної академії України ім П. Чайковського, народна артистка України Лариса Остапенко. А тепер я підбираю сама, але раджуся зі своїм чоловіком Василем Івановичем. Його слово і порада для мене дуже важливі.

 Загалом щодо репертуару, то він дійсно різноплановий і нараховує не одну сотню творів. Я ніколи їх не підраховувала. І мені цікаво виступати з різними оркестрами, виконувати твори різних авторів. Тому з великим задоволенням беру участь у концертах. Пладною була співпраця з сучасним композитором Михайлом Катричком, незодавно спочилим, який створював естрадні пісні. І цей напрямок мені теж дуже цікавий. Сьогодні мій репертуар розширився ще й патріотичними та жартівливими піснями для воїнів АТО.

 — І які пісні люблять слухати наші воїни?

 — «Гей соколи», «Грона акації». До речі, багато хто думає, що «Грона акації» це російський романс… Насправді цей твір — суто український. Доволі цікавим є кліп на цю пісню, у якому прославляється боротьба за українську незалежність, починаючи з 1917 року і до наших днів. А відкриваю свої концерти піснею Олексадра Білаша «Пісня про Україну», яку щабороняли співати в радянський період. Лариса Остапенко мені наголошувала, що ця пісня має бути візитівкою у моїй творчості.

 — Гадаю, Ваш улюблений композитор — Олександр БІлаш.

 — Звісно, немає такої людини, яка не знала б «Два кольори», «Сніг на зеленому листі», «Впали роси на покоси, «Заповідаю вам любов»…

 — А мелодія?

 — Улюблених багато… Але найбільше до душі «Мелодія» Мирослава Скорика та музику Євгена Доги з кінофільму «Довга дорога у дюнах». Улюблені композитори — Олександр Білаш, Платон та Георгій Майбороди, Юлій Мейтус, Борис Буєвськиї, Степан Сабадаш та багато інших. А улюблені тому, що твори написані для професійних виконавців і, як правило, розраховані на широкий діапазон голосу.

 — Що Вам допомагає бути у гармонії?

 — Позитивні емоції і хвилини щастя на сцені.

 — Щастя — це…

 — …коли є мама, коли поруч люблячий і турботливий чоловік, коли в хаті лунає дзвінкий сміх моєї дорогої дитини, коли здорова моя родина, коли займаєшся своєю улюбленою справою і коли мир, спокій та стабільність у моїй країні. Це на мій погляд справжню щастя! А ще щаслива тим, що мешкаю в Ірпені.

 — Згідна. Навіть у Києві була реклама — Ірпінь — місто парків. Який парк найбільше вам подобається? І загалом, яка вага улюблена місцина в Ірпені?

 —  В Ірпені три чудових парки — кожен гарний по своєму. Один із них — це парк дерев’яних скульптур Покровський, другий — великий парк Центральний і третій парк ім В. Правика, де неодноразово виступала з сольними концертами. Тож я дуже вдяна Володимиру Карплюку, голові Ірпінської адміністрації, який підтримує культуру і будує такі чудові парки.

 — Які пісні полюбляють слухати Ірпінці?

 — «Молдаваночку» Олександра Білаша і взагалі і взагалі всі пісні цього композитора. «Ірпінський вальс» на музику Петра Зубенка і слова Олени Ничипоренко та романси «Поїзд із Варшави», «Грона акації» і багато інших пісень.